Проектування і спорудження міського водопроводу (1896–1900 роки)

Урочисте відкриття Полтавського міського комунального водопроводу відбулося у листопаді 1900 року. Це була одна з найвидатніших подій в іс­торії міста на межі двох століть. Слю­сар С. А. Красько, який пропрацював на міському водопроводі з часу його спорудження до 50-х років, у своїх спогадах відзначав, що того дня сотні полтавців зібралися біля приміщення міського театру, з балкона якого їх вітали гласні міської думи, пред­ставники громадськості. Письменник В. Г. Короленко у своєму виступі під­креслив велику силу міської спільноти у розв'язанні будь-яких проблем роз­витку Полтави.

Завдяки спорудженню водопроводу та частина населення міста, яка мала змогу користуватися його послугами, вже в перші дні його експлуатації отри­мала можливість щодоби споживати 70 - 80 тис. відер прекрасної артезіан­ської води. Наявність міського водо­проводу, за умови доведення його по­тужності до проектної, відкривала зна­чні перспективи щодо економічного і соціального розвитку Полтави: забез­печення водою промислових і комуна­льних підприємств, поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя мешканців.

У зв'язку з відкриттям водопроводу громадськість, органи самоврядування все сміливіше висували проекти пере­творень у різних сферах життя міста: електрифікації, запровадження трам­вайного сполучення тощо. Вже в груд­ні 1900 року в Полтавській губернській земській управі розглядалося питання про початок будівництва на території благодійного закладу гідропатичної (сучасна назва - бальнеологічна. – О. Є.) лікарні, обладнаної новітньою медичною технікою. Що ж стосується якості води з міського водопроводу, то вчені вважали її цілком придатною для лікувальних процедур. На жаль, через ряд об'єктивних причин водолікарню відкрили тільки в 1924 році.

У 1901 році вийшла з друку «Обьяснительная записка к отчету Полтавской городской управы за 1900 год», де бу­ли підведені фінансово-економічні під­сумки спорудження водопроводу в Полтаві. Із наведених там сум витрат видно, що з 300 тис. крб. водопровід­ної позики 215 тис. крб. було витра­чено протягом 1899–1900 років на будівництво та обладнання устаткуван­ням водопроводу, а 42 тис. крб. – на цегельний завод. Міська дума мала в своєму розпорядженні ще близько 57 тис. крб. Цих коштів було достат­ньо, щоб, не виходячи за рамки кошто­рису, повністю завершити обладнання водозабірної станції необхідними агре­гатами парових машин і насосів з тим, щоб забезпечити запроектовану поча­ткову потужність водопроводу. Таким чином, на ту ж саму суму коштів, фі­нансованих думі у вигляді водопровід­ної позики, Полтава отримала не тільки водопровід, але й власний рентабель­ний цегельний завод, який надалі на­дійно забезпечував міське будівництво дешевою цеглою.

Спорудження міського водопроводу та муніципального цегельного заводу стало можливим завдяки зусиллям мі­ського голови В. П. Трегубова, голови водопровідної комісії О. Ф. Черненка та її членів, завдяки таланту та організа­торським здібностям завідуючого во­допроводом інженера Б. Ф. Рафальського, управляючого цегельним заво­дом Е. Г. Андерсона, які у своїй роботі вбачали не лише можливість заробітку, але й служіння суспільству.