Полтававодоканал

КП ПОР «Полтававодоканал»

м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, 40А
Контактна інформація

Приєднуйтеся до чат-ботів! Докладніше


Проектування і спорудження міського водопроводу (1896–1900 роки)

Питання про будівництво у Полтаві сучасного, технічно і економічно досконалого водопроводу для забезпечення населення достатньою кількіс­тю чистої і дешевої води не раз підні­малося громадськістю міста протягом 80-х - першої половини 90-х років XIX ст. Але через різні об'єктивні та суб'єк­тивні обставини, насамперед через відсутність коштів, зрушень у цій спра­ві не було. Ні держава, ні земство вирі­шити проблему водопостачання Полта­ви так і не наважилися.

Основні клопоти по проектуванню, фінансуванню і спорудженню водопро­воду взяла на себе Полтавська міська дума.

Міська дума готувала відповід­ну документацію на дозвіл облігаційної позики для спорудження водопроводу. На початку січня 1898 року з цією доку­ментацією міський голова В. П. Трегубов виїхав до Санкт-Петербурга. Там він спочатку зустрівся з міністром вну­трішніх справ І. Я. Горемикіним. Міністр повністю схвалив ідею полтав­ців і обіцяв своє сприяння у цій справі у Кабінеті Міністрів. Наступний візит було зроблено до міністра фінансів С. Ю. Вітте. Цей відомий державний ді­яч теж запевнив Трегубова, що обліга­ційну позику у розмірі 300 тис. крб. мі­сту дозволять.

29 січня 1898 року на засіданні Полтавської міської думи В. П. Трегубов повідомив про наслідки своєї поїздки до столиці. Думці одно­стайно ухвалили: «Висловити пану мі­ському голові щиру подяку за його працю по виконанню доручення ду­ми».

Незабаром із Санкт-Петербурга на­дійшла очікувана звістка: Кабінет Міні­стрів 27 лютого 1898 року дав дозвіл Полтавській міській думі зробити облі­гаційну позику для спорудження водо­проводу. Імператор Микола II це рі­шення затвердив. Купувати облігації мали право банки, кредитні товарист­ва, а також приватні особи. Оскільки умови позики були вигідними для вла­сників облігацій і до того ж платоспро­можність Міської думи гарантувалася нерухомим майном, кошти для будів­ництва водопроводу зібрали у корот­кий термін. Це дозволило забезпечити надійне фінансування всіх робіт, пов'я­заних з будівництвом водопроводу.

У жовтні 1898-січні 1899 року велись роботи по бурінню артезіанської свердловини біля підніжжя Панянської гори. На глибині 279 м. знайшли артезіанський горизонт у зелених крейдяних пісках. Артезіанська свердловина  мала діаметр 190,5 мм і давала самопливом 110 тис. відер води. Шість зразків направили в Одесу для хімічних досліджень. Звідти отримали відповідь: вода якісна і напрочуд м'яка.

1 грудня 1898 року на засіданні Полтавської міської думи був розглядений остаточний проект і кошторис водопроводу, складений інженером-технологом Б.Ф. Рафальским. Тип водопроводу визначався як «господарсько-протипожежний».

Урочисте відкриття Полтавського міського комунального водопроводу відбулося у листопаді 1900 року. Це була одна з найвидатніших подій в іс­торії міста на межі двох століть. Слю­сар С. А. Красько, який пропрацював на міському водопроводі з часу його спорудження до 50-х років, у своїх спогадах відзначав, що того дня сотні полтавців зібралися біля приміщення міського театру, з балкона якого їх вітали гласні міської думи, пред­ставники громадськості. Письменник В. Г. Короленко у своєму виступі під­креслив велику силу міської спільноти у розв'язанні будь-яких проблем роз­витку Полтави.

Завдяки спорудженню водопроводу та частина населення міста, яка мала змогу користуватися його послугами, вже в перші дні його експлуатації отри­мала можливість щодоби споживати 70 - 80 тис. відер прекрасної артезіан­ської води. Наявність міського водо­проводу, за умови доведення його по­тужності до проектної, відкривала зна­чні перспективи щодо економічного і соціального розвитку Полтави: забез­печення водою промислових і комуна­льних підприємств, поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя мешканців.

У зв'язку з відкриттям водопроводу громадськість, органи самоврядування все сміливіше висували проекти пере­творень у різних сферах життя міста: електрифікації, запровадження трам­вайного сполучення тощо. Вже в груд­ні 1900 року в Полтавській губернській земській управі розглядалося питання про початок будівництва на території благодійного закладу гідропатичної (сучасна назва - бальнеологічна. – О. Є.) лікарні, обладнаної новітньою медичною технікою. Що ж стосується якості води з міського водопроводу, то вчені вважали її цілком придатною для лікувальних процедур. На жаль, через ряд об'єктивних причин водолікарню відкрили тільки в 1924 році.

У 1901 році вийшла з друку «Обьяснительная записка к отчету Полтавской городской управы за 1900 год», де бу­ли підведені фінансово-економічні під­сумки спорудження водопроводу в Полтаві. Із наведених там сум витрат видно, що з 300 тис. крб. водопровід­ної позики 215 тис. крб. було витра­чено протягом 1899–1900 років на будівництво та обладнання устаткуван­ням водопроводу, а 42 тис. крб. – на цегельний завод. Міська дума мала в своєму розпорядженні ще близько 57 тис. крб. Цих коштів було достат­ньо, щоб, не виходячи за рамки кошто­рису, повністю завершити обладнання водозабірної станції необхідними агре­гатами парових машин і насосів з тим, щоб забезпечити запроектовану поча­ткову потужність водопроводу. Таким чином, на ту ж саму суму коштів, фі­нансованих думі у вигляді водопровід­ної позики, Полтава отримала не тільки водопровід, але й власний рентабель­ний цегельний завод, який надалі на­дійно забезпечував міське будівництво дешевою цеглою.

Спорудження міського водопроводу та муніципального цегельного заводу стало можливим завдяки зусиллям мі­ського голови В. П. Трегубова, голови водопровідної комісії О. Ф. Черненка та її членів, завдяки таланту та організа­торським здібностям завідуючого во­допроводом інженера Б. Ф. Рафальського, управляючого цегельним заво­дом Е. Г. Андерсона, які у своїй роботі вбачали не лише можливість заробітку, але й служіння суспільству.

(за матеріалами О.Єрмак. Історія обласного державного підприємства „Полтававодоканал" Полтава, 2000.)