Проектування і спорудження міського водопроводу (1896–1900 роки)Питання про будівництво у Полтаві сучасного, технічно і економічно досконалого водопроводу для забезпечення населення достатньою кількістю чистої і дешевої води не раз піднімалося громадськістю міста протягом 80-х - першої половини 90-х років XIX ст. Але через різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, насамперед через відсутність коштів, зрушень у цій справі не було. Ні держава, ні земство вирішити проблему водопостачання Полтави так і не наважилися.
Основні клопоти по проектуванню, фінансуванню і спорудженню водопроводу взяла на себе Полтавська міська дума.
Міська дума готувала відповідну документацію на дозвіл облігаційної позики для спорудження водопроводу. На початку січня 1898 року з цією документацією міський голова В. П. Трегубов виїхав до Санкт-Петербурга. Там він спочатку зустрівся з міністром внутрішніх справ І. Я. Горемикіним. Міністр повністю схвалив ідею полтавців і обіцяв своє сприяння у цій справі у Кабінеті Міністрів. Наступний візит було зроблено до міністра фінансів С. Ю. Вітте. Цей відомий державний діяч теж запевнив Трегубова, що облігаційну позику у розмірі 300 тис. крб. місту дозволять.
29 січня 1898 року на засіданні Полтавської міської думи В. П. Трегубов повідомив про наслідки своєї поїздки до столиці. Думці одностайно ухвалили: «Висловити пану міському голові щиру подяку за його працю по виконанню доручення думи».
Незабаром із Санкт-Петербурга надійшла очікувана звістка: Кабінет Міністрів 27 лютого 1898 року дав дозвіл Полтавській міській думі зробити облігаційну позику для спорудження водопроводу. Імператор Микола II це рішення затвердив. Купувати облігації мали право банки, кредитні товариства, а також приватні особи. Оскільки умови позики були вигідними для власників облігацій і до того ж платоспроможність Міської думи гарантувалася нерухомим майном, кошти для будівництва водопроводу зібрали у короткий термін. Це дозволило забезпечити надійне фінансування всіх робіт, пов'язаних з будівництвом водопроводу.
У жовтні 1898-січні 1899 року велись роботи по бурінню артезіанської свердловини біля підніжжя Панянської гори. На глибині 279 м. знайшли артезіанський горизонт у зелених крейдяних пісках. Артезіанська свердловина мала діаметр 190,5 мм і давала самопливом 110 тис. відер води. Шість зразків направили в Одесу для хімічних досліджень. Звідти отримали відповідь: вода якісна і напрочуд м'яка.
1 грудня 1898 року на засіданні Полтавської міської думи був розглядений остаточний проект і кошторис водопроводу, складений інженером-технологом Б.Ф. Рафальским. Тип водопроводу визначався як «господарсько-протипожежний». Урочисте відкриття Полтавського міського комунального водопроводу відбулося у листопаді 1900 року. Це була одна з найвидатніших подій в історії міста на межі двох століть. Слюсар С. А. Красько, який пропрацював на міському водопроводі з часу його спорудження до 50-х років, у своїх спогадах відзначав, що того дня сотні полтавців зібралися біля приміщення міського театру, з балкона якого їх вітали гласні міської думи, представники громадськості. Письменник В. Г. Короленко у своєму виступі підкреслив велику силу міської спільноти у розв'язанні будь-яких проблем розвитку Полтави. Завдяки спорудженню водопроводу та частина населення міста, яка мала змогу користуватися його послугами, вже в перші дні його експлуатації отримала можливість щодоби споживати 70 - 80 тис. відер прекрасної артезіанської води. Наявність міського водопроводу, за умови доведення його потужності до проектної, відкривала значні перспективи щодо економічного і соціального розвитку Полтави: забезпечення водою промислових і комунальних підприємств, поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя мешканців. У зв'язку з відкриттям водопроводу громадськість, органи самоврядування все сміливіше висували проекти перетворень у різних сферах життя міста: електрифікації, запровадження трамвайного сполучення тощо. Вже в грудні 1900 року в Полтавській губернській земській управі розглядалося питання про початок будівництва на території благодійного закладу гідропатичної (сучасна назва - бальнеологічна. – О. Є.) лікарні, обладнаної новітньою медичною технікою. Що ж стосується якості води з міського водопроводу, то вчені вважали її цілком придатною для лікувальних процедур. На жаль, через ряд об'єктивних причин водолікарню відкрили тільки в 1924 році. У 1901 році вийшла з друку «Обьяснительная записка к отчету Полтавской городской управы за 1900 год», де були підведені фінансово-економічні підсумки спорудження водопроводу в Полтаві. Із наведених там сум витрат видно, що з 300 тис. крб. водопровідної позики 215 тис. крб. було витрачено протягом 1899–1900 років на будівництво та обладнання устаткуванням водопроводу, а 42 тис. крб. – на цегельний завод. Міська дума мала в своєму розпорядженні ще близько 57 тис. крб. Цих коштів було достатньо, щоб, не виходячи за рамки кошторису, повністю завершити обладнання водозабірної станції необхідними агрегатами парових машин і насосів з тим, щоб забезпечити запроектовану початкову потужність водопроводу. Таким чином, на ту ж саму суму коштів, фінансованих думі у вигляді водопровідної позики, Полтава отримала не тільки водопровід, але й власний рентабельний цегельний завод, який надалі надійно забезпечував міське будівництво дешевою цеглою. Спорудження міського водопроводу та муніципального цегельного заводу стало можливим завдяки зусиллям міського голови В. П. Трегубова, голови водопровідної комісії О. Ф. Черненка та її членів, завдяки таланту та організаторським здібностям завідуючого водопроводом інженера Б. Ф. Рафальського, управляючого цегельним заводом Е. Г. Андерсона, які у своїй роботі вбачали не лише можливість заробітку, але й служіння суспільству.
(за матеріалами О.Єрмак. Історія обласного державного підприємства „Полтававодоканал" Полтава, 2000.)
|